Connect with us

Український погляд

26 років тому Кравчук зрадив Україну та відмовився від ядерної зброї

Без рубрики

26 років тому Кравчук зрадив Україну та відмовився від ядерної зброї

З точки зору московсько-більшовицьких окупантів зусилля Кравчука заслужили найвищої оцінки. У жовтні 1989 його призначають секретарем ЦК КПУ і кандидатом у члени Політбюро ЦК КПУ. Того ж року Кравчук намагається невдало провести через Політбюро ЦК КПУ постанову про заборону Народного Руху України. Нагадаємо, що Народний Рух України – опозиційна до КПСС громадська організація, яка мала головною метою здобуття Україною державної незалежності.

Ця стаття була опублікована на порталі garmatny.blogspot.

Уже наступного року Кравчук займає посаду другого секретаря і члена Політбюро ЦК КПУ. Після переїзду Першого секретаря ЦК КПУ Володимира Івашка до Москви, Льончик заступає його на посаді Голови Верховної Ради України.
21 січня 1990 року Народний Рух влаштовує акцію «Живий Ланцюг» від Івано-Франківська до Києва, який мав символізувати єдність України, в річницю Злуки ЗУНР та УНР. Понад три мільйони українців, серед яких був і автор цих рядків (у складі представників Донеччини), взялися за руки на шляху від Івано-Франківська до Києва.

На посаді Президента України

Леонід Кравчук проїхався на авто вздовж «Живого Ланцюга», аби особисто переконатися в силі прагнення українців до Волі. Можливо на ці враження наклалася нова кремлівська методичка – очолити те, що не можливо знищити. З тієї миті Кравчук узяв курс на те, щоб очолити український національно-визвольний рух.
Схожі процеси відбувалися в усіх республіках СССР. Після розвалу комуністичної імперії, в усіх державах, що виникли на його руїнах, крім Грузії та Азербайджану, до влади прийшла комуністична номенклатура – переважно перші чи другі секретарі республіканських філій КПСС.
1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Україна отримала незалежність, а Леонід Кравчук – посаду першого президента незалежної держави.
Ця посада дісталася Кравчуку завдяки застосуванню адмінресурсу, включаючи тотальний контроль компартії над українським радіо та телебаченням.
Крім того, на користь Льончика спрацювали протиріччя серед провідників українського національно-визвольного руху: було висунуто багато кандидатів у Президенти України. Дехто з кандидатів від національно-демократичних сил відзначився у боротьбі з комунізмом, але не зміг досягти згоди з іншими кандидатами стосовно шляхів розбудови української державності. Деякі кандидати в Президенти України були звичайними провокаторами, засланими до Руху КПСС та КГБ, і мали на меті звичайнісіньке розпорошення голосів прихильників державної самостійності України.
Леонід Кравчук став першим Президентом України. Як ставленець московської комуністичної номенклатури, Кравчук заблокував люстрацію цієї номенклатури та її спецслужби – КГБ (колишня ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ) СССР. Унаслідок цього, ті хто стріляв в українських дідів і батьків отримав змогу будувати свої плани і на їх дітей та онуків. Аж до люстрації 2014 року працівники московсько-більшовицької окупаційної адміністрації займали провідні державні посади, очолювали суди держави, та писали для неї закони.
Без санкції та дозволу української нації, Кравчук 8 грудня 19991 року залучив Україну до СССР 2.0 – «Содружества Независимых государств» (СНГ). Задля членства в СНГ Льончик знехтував хоч якоюсь подобою плебісциту. А навіщо? На Москві уже все вирішили.
Та не все сталося, як гадалося. Хоча завдяки Кравчуку, Україна опинилася серед країн засновниць СНГ, суспільні процеси унеможливила ратифікацію країною Статуту СНГ. І ось у такому стані «не члена, але засновника СНГ» Україна лишалася аж до 2014 року.
Такий стан речей дозволяв Кремлю впливати на внутрішню і зовнішню політику України, але в разі необхідності Київ міг знехтувати імперською «координацією дій» держав, утворених на руїнах СССР поневоленими Москвою народами.
Кравчук, як і його наступник Кучма, не ініціювали ухвалення Державного гімну України окремим законом. Обмежилися лише затвердженням його музичної редакції постановою Верховної Ради України від 15 січня 1992 року.
Так само, Кравчук залишив нову державу зі старою конституцією УССР. А навіщо щось міняти? За планами КГБ, національно-демократичні сили мали викликати швидке розчарування у суспільстві, що дало б змогу прийти до влади «здоровым силам», тобто офіцерам КГБ. Цей план чітко спрацював на РФ, у Грузії та Азербайджані, але схибив в Україні.

Леонід Кравчук і Віктор Медведчук

Генерал КГБ Євген Марчук так і не став Президентом України, але згодом опинився з Кравчуком в одному партійному виборчому списку – партії Віктора Медведчука СДПУ (о). Надто багато зла заподіяло ЧК-КГБ в Україні, аби більшість населення віддала голоси за його відвертого агента. Навіть якщо його підтримували колишні «дисиденти».
На посаді Президента України Леонід Кравчук та ціла низка прем’єр-міністрів (Вітольд Фокін, Леонід Кучма, Віталій Масол), не створили задовільні умови економічного розвитку України.
Країну охопила економічна криза, яка супроводжувалася гіперінфляцією, масовим безробіттям та зубожінням українців, скороченням обсягів виробництва, збільшенням дефіциту державного бюджету, збільшенням боргу за московські енергоносії. Купоно-карбованець знецінився в кілька мільйонів разів.

Пам’ятник «човникам з кравчучками»

На своє виправдання Льончик стверджує, що не міг чимось завадити такому розвитку подій. Погодимося з ним – фаховий комуністичний демагог не міг і не прагнув реформувати Україну. Леонід Кравчук – антипод Вацлава Гавела, чи інших східноєвропейських реформаторів. Він мав чітке завдання – дискредитація «демократичних реформ», з подальшим приходом до влади «здоровых сил» з КГБ СССР.
За першої спроби «здоровых сил» захопити владу в СССР – так званий «путч ГКЧП», Кравчук не зробив жодної спроби стати на заваді відновленню комуністичної диктатури.
Діяльність Кравчука на посаді Президента України, не обмежується створенням економічної катастрофи. Він заклав у підвалини незалежної України кілька мін уповільненої дії.

Крим

На початку 1991 року Леонід Кравчук займав одну з Найвищих посад в Україні – пост Голови Верховної Ради УССР. Посади Президента України тоді ще не існувало, отже Льончик був одним із керівників Української Совєтської Соціалістичної республіки.
На той час в Україні стрімко зростала підтримка Народного Руху, в проводі якого були й антикомуністи. У Крим почалося масове повернення депортованого за наказом Сталіна кримськотатарського народу.
Усе це викликало острах у Кримського обкому КПСС, на чолі із запеклим московськими комуністами імперіалістами (на більшовицькому «новоязі» – «інтернаціоналістами»), Леонідом Грачем і Ніколаєм Багровим. Саме їх клопотаннями, за підтримки Москви, у Криму вирішили провести один із перших референдумів в СССР – за «відновлення державності Криму».
В жодному разі не йшлося про відновлення держави кримських татар. Грач з поплічниками вирішив відновити автономну, чи навіть союзну республіку в складі СССР.
Кримська АССР дійсно існувала з 1921 по 1946 роки. Корінним населенням автономної республіки визнавалися кримські татари та караїми. За ініціативи Грача, створювалися умови для відторгнення Криму від УССР, з подальшим підпорядкуванням його РСФСР. Про жодну кримськотатарську автономію навіть не було мови.
Що зробив Кравчук у цій ситуації? Закликав кримський обком компартії не проводити референдум, оскільки автономний статус Криму залюбки надасть керована Льончиком Верховна Рада. За свідченням очевидців, Кравчук запевняв кримську облраду, що йому однаково осоружний, і триколор, і жовто-блакитний прапор. Мабуть тоді Льончик не брехав. Він надавав перевагу червоному прапору СССР.

Бюлетень кримського референдуму 20 січня 1991 року

Кримські комуністи знехтували пропозицією Кравчука, і провели референдум 20 січня 1991 року. Наслідком фактичної бездіяльності Льончика стало зростання підбурюваного Москвою кримського сепаратизму.
Згодом, автономію Криму затвердила очолювана сталіністом Олександром Морозом Верховна Рада України ( в часи Президента Кучми), що стало політико-правовим плацдармом для анексії півострова Росією в 2014 році.

Знищення ядерного щита України

Після референдуму 1 грудня 1991 року, Україна стала незалежною державою, а на теренах СССР замість одної ядерної держави утворилося чотири: Росія, Україна, Білорусь, Казахстан.
За кількістю ядерного озброєння Україна поступалася лише США та РФ. Незалежність країни оберігали 1 944 ядерні боєголовки.
Ще перебуваючи на посаді Голови ВР УССР, Кравчук пообіцяв позбавити країну ядерного озброєння. В 1992 році був підписаний Лісабонський протокол, згідно якого Україна ставала без’ядерною країною. 3 вересня 1993 року Масандрівські угоди з РФ встановили порядок роззброєння України.
14 січня 1994 року на Тристоронній зустрічі (Україна, США, РФ) в Москві, Кравчук підписав заяву, про ядерне роззброєння України. 16 листопада того ж року Кравчук оголосив про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року.
США і РФ зобов’язалися надати матеріальну допомогу Україні задля здійснення повного ядерного роззброєння. Жодних інших «винагород» за здачу своїх національних інтересів українська держава не отримала. Чи мав з цього зиск особисто Кравчук мало б установити слідство, але ця справа ніколи не розслідувалася, і можливо, ніколи не буде розслідуватися.
5 грудня 1994 року Україна, РФ, Велика Британія та США підписали Будапештський меморандум. Україна робилася повністю беззахисною країною під пустопорожні обіцянки інших країн-підписантів гарантувати її суверенітет та існуючі кордони держави.
Коли в 2014 році Росія анексувала Крим і розв’язала неоголошену війну на Донбасі, Великобританія та США висловили глибоке занепокоєння та ввели економічні санкції проти РФ, які жодним чином не погамували московську агресію. Весь світ переконався – країна без ядерної зброї стає дуже вразливою перед агресивною політикою держав, де панують авторитарні режими.

Знищення флоту

Одними з перших кроків нової української держави, було створення власних збройних сил. Москва блискавично стала на заваді цим прагненням. Протистояння розгорнулося довкола Криму та Чорноморського флоту (ЧФ). На момент краху СССР Чорноморський флот імперії вдвічі перевищував військово-морські сили НАТО у Чорному морі та східному Середземномор’ї. Україна вважала півострів і розташований в його портах флот своїм, Москва мала діаметрально протилежну точку зору.
У січні 1992 року влада України зобов’язала командування Чорноморського флоту присягнути на вірність українському народу. Офіцери, що усвідомлювали себе українцями, радо виконали цю вимогу. Решта морського офіцерства зачаїлася, і стала вичікувати вирішення питання приналежності ЧФ на вищому державному рівні.

Леонід Кравчук за роботою

Протягом року президенти України та Росії уклали три угоди про розподіл флоту, які не мали жодних практичних наслідків. В той час, серед офіцерства ЧФ зростало напруження. Вище командування флоту, що складалося переважно із промосковські налаштованих офіцерів, розпочали неоголошене переслідування всіх моряків, що присягнули на вірність Україні. Московство діяло за звичною схемою: українців присипляли байками про братерські народи, і намагалися задушити у ведмежих обіймах, тишком-нишком устромляючи ніж у спину.
Президент України Кравчук не зробив жодних практичних кроків, аби допомогти українським офіцерам. Більше того, в останні дні правління Кравчука, 9 червня 1994 року, в Сочі було підписано московко-українська угода, за якою Москва отримувала 81,7%, а Україна – 18,3% кораблів ЧФ колишнього СССР.

Концерн «Бласко»

Лиха доля очікувала й на риболовецький та торгівельний флоти Чорноморського пароплавства (ЧМП). На початку дев’яностих років на балансі ЧМП перебувало 255 судна, у ньому працювало, разом з робітниками морських портів, понад 72 тисячі осіб. За підсумками 1991 року пароплавство заробило 988 мільйонів доларів, чистий прибуток становив 270 мільйонів рублів.
У 1992 році з ініціативи прем’єр-міністра України Леоніда Кучми почалася «прихватизація» Чорноморського морського пароплавства. Тільки за рік президентства Кравчука ЧМП перетворилося з прибуткової компанії на збиткову – загальна заборгованість перевищила 170 мільйонів доларів. Було списано 28 суден.
Протягом 1993 року ще 160 суден було передано у власність офшорних компаній. Нищення тривало і за президентства Кучми. У 2004 році в пароплавстві залишилося 6 суден, а в 2008 – один єдиний самохідний плашкоут «Парутине».
13 серпня 1993 року указом президента Леоніда Кравчука було створено концерн «Бласко-ЧМП», яке очолив Павло Кудюкін. Під дахом цього концерну і відбувався дерибан Чорноморського пароплавства.
Указ Кравчука перевищував повноваження Президента України, і тому 24 грудня 1993 року Верховна Рада України наклало на його вето. Однак Кравчук скасував заборону ВРУ. Для знищення ЧМП в нього знайшлася і політична воля, і можливості. А ось на захист національних інтересів України: ядерної зброї, Чорноморського військово-морського флоту, стабілізації економіки Кравчук не спромігся.
Після відставки Кравчука почалося розслідування розвалу ЧМП, яке виявило усього одного злочинця – «зиц-председателя» Павла Кудюкіна.
В 2011 році, у часи президенства Віктора Ющенка, почалося нове розслідування справи «Бласко». Було з’ясовано, що Кудюкін перераховував кошти пароплавства на особистий рахунок у швейцарському банку сина Леоніда Кравчука – Олександра.
Установлений факт переказу понад 1,3 млн. доларів. Тепер ця сума видається не значною, але варто пригадати, що тоді був час накопичення первісного капіталу.
Тоді за безцінь передавалися у приватну власність державні підприємства, отже мільйон доларів мав досить значну купівельну спроможність.
Звичайно і батько, і син Кравчуки уникли будь-якої кримінальної відповідальності.
Більше того – Леонід Кравчук і надалі подає себе, як найбіднішого з усіх Президентів України. Особисто він не має нерухомої власності – усе записано на дітей та онуків.

«Хатинка» Кравчука в Конча-Заспі

В тому числі і «хатинка» (як він сам сказав) у Швейцарії, і маєток у Конча-Заспі. Вартість останньої становить не менше 2,5 млн. доларів. Реальну вартість комплексу в площею в 1,2 гектари у Конча-Заспі визначити важко – Кравчук не пускає сторонніх до маєтку.
Правління Кравчука викликало масове суспільне невдоволення, і стало причиною дострокових виборів Президента України. Леонід Кравчук вибори програв, але продовжив вести активне політичне життя. Після складання повноважень Президента України він співпрацював з політичною силою кума В. Путіна – Віктора Медведчука.
Олександр, син Леоніда Кравчук, продовжив займатися бізнесом. Компанія «Нафком Агро», одним із засновників якої він був, зростала і міцніла.

Сім’я Кравчуків. Угорі ліворуч – Олександр Кравчук.

Одним з яскравих наслідком комерційних оборудок «Нафком Агро» став позов проти неї, за завдання збитків Аграрному фонду на суму 46, 53 млн. грн., та зникнення 27,9 тис. тон пшениці. В 2009 році суд відхилив позов Аграрного фонду і виніс рішення на користь «Нафком Агро».
А хіба могло бути інакше?

Continue Reading
You may also like...
Click to comment

Блоги

To Top